Семеног О. Український фольклор

Оглавление
1.doc (11 стр.)
Скачать
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Веригине


Таку назву має і зараз західна частина міста Глухова. Розповідають, в сиву давнину вона займала досить невелику територію і була оточена лісами, кожен боявся ходити сам у цих місцях. Жив у місті монах, який був, кажуть, прозорливим, та не догодив він князю, що керував в той час у Глухові, він його і вигнав за околицю міста. Так став монах першим поселенцем у цих лісах, до того ж, як кару, мав він носити довгий важкий одяг – вериги з різними залізними ланцюгами, смугами, кільцями. Згодом цю частину міста стали називати Веригиним, від назви одного з складових одягу монаха – вериг.

(Записано викладачем ГДПУ М.Гурцем у м.Глухові в 1998 р.)

Переказ

Блакитний колір

Колись давно всі села на Поділлі були однакові: хати біленькі, садки зелененькі. Тому дуже часто можна було помилитись. Хто потрапляв не в те село, благав:

-Боже, поможи! Скільки разів я ще буду помилятись. Таких будинків було багато.

Змилостивився над ними Господь. Зібрав усіх своїх апостолів і каже:

(Записано від М.Т.Репецької у c.Немерче Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл. у 2001 р. студенткою ГДПУ В.М.Семенюк)
3. Після першого курсу на вас чекає фольклорна практика, завдання якої – познайомитись з народними перлинами в рідних селах, записати, донести до інших. Опрацюйте легенди, записані студентами філологічного факультету вашого університету, визначте їх різновид, мовностилістичні особливості.
Література до теми:
1.Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні народні погляди та вірування. – К.: Довіра,1993. – 414 c.

2.Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди. Т. 1-2. – Етнографічний збірник. Т. 11-13, 1902-1903.

3.Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. – Львів: Світ, 1992.

4.Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. – К., 1975.

5.Легенди та перекази / Упорядкування та примітки О.І.Дея. – К.:Наук.думка, 1985.

6.Легенди та перекази // Упоряд. та примітки А.Л. Іоаніді. Вст. ст. О.І. Дея. Відп. ред. Березовський І.П. – К., 1975.

7.Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. – Львів: Світ, 1992.

8.Дмитренко М. Легенди та перекази з Нижньої Наддніпрянщини // Народна творчість та етнографія – К., 1992. – № 1.

9.Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. -К.: Ред. часопису „Народознавство”, 2001. – 576 c.

Жайвір: Хрестоматія для уроків позакласного читання / Упорядн. Н. Волошина. – К.: РУТА, 2000. – C. 12-37.

10.Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: ескіз української міфології. – К., 1992.

Модуль 6.
Народна пареміографія
Тема 6.1. Прислів’я та приказки
Тема 6.2. Народні повірَ’я, байки
Тема 6.3. Дитячий фольклор
Тема 6.1.
Прислів’я і приказки
Зміст теми
6.1.1. Жанрові особливості прислів’їв та приказок.

6.1.2. Походження і тематика прислів’їв та приказок.

6.1.3. Відображення у прислів`ях і приказках ментальності українців.

6.1.4.Художні особливості прислів’їв та приказок.

6.1.5. Методика вивчення прислів’їв, приказок.

6.1.6.Проведення пошукової роботи: Прислів’я і приказки в моєму селі.
6.1.1. Жанрові особливості прислів`їв та приказок
Прислів’я та приказки – це короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Це своєрідний збірник правил, якими людина повинна керуватись у повсякденному житті .

Прислів’я- жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, сталий вислів у формі логічно завершеного повного судження з висновком. Складається переважно з двох частин і, в основному, вживається у переносному значенні.

Наприклад: Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш.

Ознаки прислів’їв:

- мають прямі і переносні значення (Наприклад: Не святі горшки ліплять – сфери побуту і ремесел накладаються на сферу людських стосунків);

- усталена форма: „Яка трава, таке й сіно”;

- контрастні поєднання: вода – вогонь, небо – земля, молодість – старість;

- паралелізм частин: „Без сонця не можна бути, без милого не можна жити”.

Прислів’я бувають римовані і неримовані: Добро пушить, а лихо сушить.

Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку. Вживається у переносному значенні.

Наприклад: Правда очі коле. Ото велике цабе. Не нашого поля ягода.
6.1.2. Походження і тематика прислів`їв та приказок
Спроби осмислення життєвих спостережень і висловлення їх у художній формі наявні у „Слові о полку Ігоревім”, „Руській правді”. Перші рукописні збірки започаткувала книжка „Приповідки посполиті” (к.ХVІІ ст.) К.Зинов’єва. Друковані фразеологічні словники виходять у першій половині ХІХ ст. Серед них: „Малорусские пословицы и поговорки” (1834) В.Смирницького, „Галицькі приповідки і загадки” (1841) Г.Ількевича, „Сборник малорусских пословиц и поговорок” О.Шишацького-Ілліча (1857).

Спочатку прислів’я впорядковувались за алфавітним, потім за смислово-тематичним принципом, прикладом цього є „Пословицы русского народа” (1862) В.Даля, „Мудрослів народу слов’янського в прислів’ях” (1852) чеського вченого Ф.Чекановського.

М.Номис у збірці „Українські приказки, прислів’я і таке інше” (1864) відійшов від алфавітного принципу систематизації матеріалу, вперше застосувавши тематичний принцип. Його збірка містить близько п΄ятнадцяти тисяч прислів’їв, приказок, народних порівнянь, вітань, побажань, прокльонів, каламбурів, загадок. У книзі двадцять розділів, що стосуються вірування українського народу, моральних вад людей, історичного минулого, родинного життя. Автор указує на місцевість запису, наводить пояснення щодо виникнення прислів’я, побажання. Наприклад, приказку „Різдвяні гості” М.Номис пояснює існуванням народного оповідання про зятя з дочкою, котрі занадто довго гостювали й були за те покарані. Отже, цей вислів вживають, коли говорять про гостей, які занадто довго гостюють. Яскраве відображення у прислів’ях і приказках, зібраних М.Номисом, знайшло національне і соціальне поневолення українського народу (Біда Україні – і відтіль гаряче, і відсіль боляче).

У збірці М.Номиса знаходимо і численні побажання:

Добрий день. З святим днем будьте здоровi.

Слава Богу, Iсусу Христу. Дай, Боже, час добрий.

Будьте здоровi з тим, що сьогоднi. Здоровi були та людям милi.

Доброго здоров’я, мир вашому дому! З святом будьте здоровi!

Моє вам шануваннячко, спаси вас, Боже! Здоровi будьте! Здоровенькi були!

Дай, Боже, спiшно та охотно робити, щоб твої думи були повнi, як криниця водою, щоб твоя рiч була тиха та багата, як нива колосом; пошли тобi, Мати Божа, на все гаразд!

Класифікацію за опорно-стрижневими словами розробив І. Франко.
6.1.3. Відображення у прислів`ях і приказках

ментальності українців
Український народ спрямований на продуктивну взаємодiю iз сусiднiми етносами, а отже, на діалог культур. Про елементи такої народної концепцiї „дiалогу культур” свiдчать етикетнi приписи щодо родинного, внутрішньо-етнiчного та мiжетнiчного спiлкування. Перекладаючи паремії з однієї мови на іншу потрібно знати особливості ментальності кожного з народів.

Наприклад, міркування над російськими та українськими прислів’ями допомагають визначити оцінні функції народної моралі, традицій у різних культурах. В українців достатньо розвинене почуття особистості, прагнення до громадської справедливості, м’який, хоч і грубуватий гумор, підсміювання насамперед над собою.

Порівняймо:

А Васька слушает да ест – А кiт ковбаску уминає, неначе й не до нього рiч.

Без отваги нет и браги – Думка п’є воду, а вiдвага мед.

Береженого бог бережет – Бережи вуха, бо вкусить муха.

Ближняя родня – на одном солнце платья сушили – Ми родичi: на одному сонцi онучi сушили.

Бывает, что и медведь летает – Буває, що й муха чхає.

Век долог, всем полон – На вiку, як на току, – i натопчешся, й намусуєшся, начхаєшся i натанцюєшся.

Кто пьян да умен – два угодья в нем – Я п’ю та гуляю, а розуму не пропиваю.

Лицо – зеркало души – Що в серцi вариться, то на лицi не втаїться.

Мачеха пасынку надвое волю дала – наг ходи либо без рубашки – Мачуха пасинку волю давала: хоч їж, хоч дивися, а щоб цiле було i неголодний був.

Не жалей алтына – отдашь полтину – Лiнивий двiчi ходить, скупий двiчi платить.

Тематика прислів’їв і приказок різноманітна. Прислів’я та приказки відображають стародавні звичаї (Сказав би, так піч у хаті), гумор та іронію українців (Чорнобрива, як руде теля. Батько мій середній хазяїн: торби по боках, а сам посередині).

Чимало прислів’їв використовували як побажання-благословіння на працю:

Нехай день святиться! Разом з Божим розказом!

Дай, Боже, час i пору добру! Щоб у вас руки не болiли!

Дай, Боже, щоб робилося, не псувалося! Дай, боже, на прожиток!

На похоронах висловлювались так: Царство йому небесне! Нехай царствує! Царство небесне його душi! Померлому царство небесне, вiчний покiй! Нехай над ним земля пером! Нехай з богом спочиває!

Померлим душам царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам, дiткам маленьким! Нехай легко згадається, а нам пошли, Боже, вiк i здоров’я!

В арсеналі українців збережені вислови-вибачення:

Вибачте на сiм словi.

Прошу, простiть на словi.

Простiть за слово, що сказав.

Не у гнiв буть сказано.

Простiть, шануючи хлiб i честь вашу!

Хай Бог простить, а я прощаю.

Бог з вами! Що було, то минуло!

Бог з вами, на тiм свiтi вiддасте з пирiжками!

Хто до тебе з каменем, а ти до нього з хлiбом-сiллю!

Контрольні запитання
1. Чому прислів’я називають малим жанром фольклору?
2. Чим відрізняється афоризм від прислів’я, приказки?
3. Чи належать вітання до прислів’їв? Що це за жанр? На що найчастіше у своїх вітаннях звертає увагу українець: гарний настрій, здоров’я, достатки?
4. Коли висловлювались такі побажання? Яка їх будова? Чи існують у вашій місцевості паралелі до поданих?

Дай, Боже, з роси, з води! Дай, Боже, разом двоє: щастя та здоров’я! Нехай тобi, дитино, прибавить в ручки, нiжки i в животик трiшки! Боже вас благослови i материними, i батьковими молитвами! Хай тобi Бог дає вiк щасливий та довгий!

Нехай Бог дає щастя i здоров’яна многiї лiта! Хай вам Бог пошле, чого в нього просите! Хай вас Бог подержить на сiм свiтi! Дай, боже, щоб ти сину, говорив, як по зорях читав! Щоб ти була багата, як земля, дужа, як вода, щоб у коморi i в оборi усього було доволi! (Записано М. Номисом).
5. Яку роль відводить народ прислів’ям та приказкам у житті?
Пошукові, творчі завдання
1. Поясніть значення народної мудрості: „Кляте – жди до шести неділь, не переміниться – жди до півгода, тоді до году, трьох, семи, вісімнадцяти, двадцяти одного, двадцяти семи, а як не зміниться до тридцяти трьох, то вже й умре таке лихе”.
2. Про який звичай тут ідеться? Поміркуйте.

Добрий день, здорові будьте з Купайлом.

Будьте й ви здорові.

А чи немає у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорожнілого?

У душі не тримаю, а на подвір’ї, може, щось і завалялося.

Тоді вимітайте, щоб воно прахом пішло у вогні Купайла.

Хай усе погане й зле пропадає, а гарне й добре зостається і розростається.
3. Доберіть до українських прислів’їв російські відповідники, З’ясуйте відмінне і спільне в них, поясніть значення кожного з них.

Забажалося мерзлого в Петрiвку. Буряк не дурак: на дорозi не росте, а все в огородi. Як твоє не мелеться, то не бiгай з кошиком. Прийшли непроханi, пiдемо некоханi. Почастую тим чаєм, що ворота пiдпираєм. Пiд лихий час i кум за собаку. Дорогi гостi та в середу трапилися. Не з одного колодязя воду пив. Перейшов уже крiзь сито й решето. Журба сорочки не дасть – не потурай журбi – вона тебе ножем пiд серце, а ти їй пiд нiс перцю. Не кажи те, що знаєш, а завжди знай те, що кажеш. Лежить собака на сiнi – i сам не буде їсти, i другому не дасть. Солом’яна згода краще за золоту зраду. Язик, язиче, в менi сидиш, а менi добра не зичиш.

(Вода и камень точит. Язык мой- враг мой. Худой мир лучше доброй ссоры. Собака на сене. Слово – серебро – молчание – золото. Слезами горю не поможешь. Сапожник без сапог ходит. Прошел огонь и медные трубы. Незваный гость – хуже татарина. Жди у моря погоды. Есть квас, да не про ва c. Губа не дура, язык не лопатка – знает, что горько, что сладко. Вынь да полож.)
4. Яка структура і значення даних порівнянь:

Набрид, як гірка редька. Лисий, як бубон.

Пропала, як з воза впало. Робить, наче мокре горить.

Розбирається, як баран у зорях. Товчеться, як Макар у пеклі.

Хата чужая, як свекруха лихая. Говорить, як з бочки.

Живе, як горобець під стріхою. Зуби, як частокіл.

Старому піч, як малому колиска. Темно, як у погребі під діжкою.
5. У збірнику Матвія Номиса „Українські приказки, прислів’яі таке інше” збережені такі сталі вислови. Поміркуйте над їх значенням.

Усе Боже, тільки гріхи наші.

Шануй батька та Бога- буде тобі всюди дорога.

Боже поможи, а сам не лежи.

Минулися тії роки, що розпирали пирогу боки.

Язичку, язичку!

Маленька штучка – велике лихо робиш!

Щоб лиха не знати, треба своїм плугом, та на своїй ниві орати.

Як лихо то й до Бога.

Нема в світі понад нас!

Бач, який викрутень.

Пішов і пішов – мов мила ковтнув.

Не знає він козацьких жартів.

Відізвуться вовкові коров’ячі слізки.

- Цигане, твого сина в коморі піймали!

- Жебрацької торби ніколи не наповниш.

Знає, що у людей в горшках кипить.

– Найшов – не радуйся, а загубиш – не плач.

(Українські приказки, прислів`я і таке інше: збірник О.В. Марковича та інших. Уклав М. Номиc. – К., 1993).
6. З якої пісні ці рядки? Які правила народного етикету відображені в пісні? Наведіть приклади такого типу пісень.
Мусив шапку зняти,

-Добрий день ,сказати,

Помагай Біг, дівча моє,

Тобі жито жати!

А дівчина стала,

Йому одказала

Вона ж йому одказала,

Серденьком назвала.
7.Поміркуйте над значенням висловів:

Кожен Івась має свій лас.

Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці.

Мели Іване, доки вітру стане.

Пара як Хома та Варвара.

Як Хима з Єрусалима.

Переливається як Терешко сироваткою.

З Богом, Парасю.

По Савці свитка.

Література до теми:
1.Богдан C.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.:”Рідна мова”, 1998. – 475 c.

2.Мудре слово: прислів`я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Зібрав Чабаненко В. – Запоріжжя, 1992.

3.Народні прислів`я та приказки / Упорядн., передм. М. Дмитренка. – К.: Ред.часопису „Народознавство”, 1999. – 180 c.

4.Пасічник Є .О. Особливості вивчення фольклорних творів // У кн.:Українська література в школі. – К.: Рад.шк., 1983. – C. 233-251.

5.Прислів`я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру // Упоряд. М.М. Пазяк. Відп. ред. C.В. Мишанич. – К., 1990.

6.Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К.: Либідь, 2000. – 504 c.

7.Українські приказки, прислів`я і таке інше: збірники О.В. Марковича та інших. Уклав М. Номи c. – К., 1993.

8.Лобанов М.А. Музыкально-этнографический комментарий к формуле благопожелания в фольклоре // Фольклор и этнография. У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов. – Л., 1984. – C.126-132.
Тема 6.2.
Загадки, народні повір’я, байки
Зміст теми
6.2.1. Тематика, функції українських народних загадок.

6.2.2. Поетична мова загадок: роль метафори, порівнянь у загадці, діалогізація мови, звукова інструментовка. Небилиці.

6.2.3. Взаємодія загадок із творами різних жанрів у фольклорі. Використання загадок у художній літературі, інших жанрах народної творчості.

6.2.4. Визначення жанру „народна байка”, „анекдот”. З історії даного жанру.

6.2.5.Основні тематичні групи народних байок, анекдотів.

6.2.6. Народні повір’я. Народні оповідання, їх специфіка. Особливості народної моралі.

6.2.7. Вивчення народної пареміографії в загальноосвітньому закладі.
6.2.1.-6.2.3. Тематика, функції, поетична мова

українських народних загадок
Загадки – це афористичний твір, що складається із стислого поетичного, часто ритмізованого вислову, в якому предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент. Термін давнього походження, можливо, походить від слова гадати, що означало „думати”, „розмірковувати”. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості дорослих.

Загадки завжди виступали засобом естетичного освоєння навколишньої дійсності: розвивали естетичний смак, сприяли образному баченню різних предметів і явищ у житті, допомагали відчути зображувальну силу слова.

Існують загадки-поради, задачі, жарти. Створити загадку – значить стисло описати за допомогою певних яскравих метафоричних образів кілька найхарактерніших для предмета чи явища ознак (матеріал, форму, звук, колір, кількість, дію, призначення, застосування, оточення). У метафоричних загадках образи відображають світобачення, середовище, побут народу певної епохи: Вода на воді пливе (Крига). У неметафоричних загадках – жоден предмет не називається, а описується його якість або функція: Зимою гріє, літом холодить (Дерево).

Відгадати загадку можна лише шляхом логічної заміни зображених метафоричних образів реальними. Розгадування потребує не лише певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному. В дитячій аудиторії загадки пропонуються з метою пізнання навколишнього середовища, тренування пам’яті. Відгадка має бути одна, але певні формули можуть використовуватися для зображення різних предметів.

Метафоричність загадок зближує їх із прислів’ями, приказками, образними порівняннями, які в образній формі відображають найістотніші сторони явищ природи, суспільних і родинних взаємин.

Тематика загадок різноманітна: явища природи, рослинний і тваринний світ, духовне життя людини, трудова діяльність, предмети побуту, знаряддя праці. Загадки можуть мати національні образи:

Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок).

Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

Лексика загадки відображає побут, форми діяльності. Як правило, відображає історико-етнографічні особливості регіону, певну добу.

У загадці наявні традиційні епітети, порівняння, пестливі слова, гіперболізація ( грім – віл; туман – хмара); звукописні слова (Бігла по ярочку в однім чобіточку та все каже: Гуц, гуц! (Макогін).

Часто в загадках наявні оказіональні слова:

Чотири чотириленки; густий ліс, чисте поле, дві тополі, два скла, рамбабуля, лепетуля, кома. (Волосся, лоб, брови, очі, ніс, язик, рот.)

До поетичного фольклору належать і небилиці, нісенітниці — жартівливі, смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі вигадані події. У дітей вони викликають сміх, бажання запам’ятати та переказати текст іншим, насмішити їх.

Загадки органічно входять у композицію народних казок „Яйце-райце”, „Про змія”, „Мудра дівчина”. Загадкам часто приписували магічний вплив на стан домашнього господарства. Цим вони близькі до замовлянь, колядок, щедрівок.

Загадки є складовою частиною русальних пісень. Поміркуйте, з якою метою вони використовуються в цих рядках.
6.2.4-6.2.5. З історії жанру „народна байка”, „анекдот”
Народна байка – це прозове, алегоричне оповідання, з сюжету якого випливає повчальний висновок.

Термін „анекдот” вперше зَявився у Візантії, у книзі історика Прокопія Кесарійського „Таємна історія” (550 р). У перекладі з грецької мови цей термін означає: невигаданий, невідомий, нерозголошений, той, що не підлягає розголосу. Пізніше цим терміном назвуть гумористичні, дотепно-смішні, лаконічні мініатюри з гострим сюжетом, діалогічною формою і неодмінно з несподіваною, комічною кінцівкою.

Представником „гумористичної теорії” вважали Гіпократа. У Середньовіччі з’являється „Салернський кодекс здоров’я”, де було розписано чотири темпераменти: поєднання крові, слизу, жовтої та чорної жовчі, чотирьох „рідин”. Розповідати анекдоти краще за всіх міг сангвінік.

В.Даль визначав анекдот як „короткий за змістом і стислий за формою твір про кумедний випадок; байка, баутка”. У Франції їх називали „фацеіями”, тобто смішними усними розповідями, в Польщі „жартом”.

В українській літературі термін „анекдот” започатковує Г.Квітка-Основ’яненко. Це відбулось у 1822 році на сторінках газети „Вісник Європи”. Родоначальницею збірок анекдотів є „Маленька книжечка українських анекдотів”, опублікована у 1859 році. Анекдоти записували М.Драгоманов, Б.Грінченко, П.Чубинський, І.Манжура та ін.

Ознаками анекдоту є: алогізм, переакцентування слова чи фрази з одного значення на інше, гра слів, односюжетність. За формою викладу анекдоти бувають описові, монологічні, діалогічні, полілогічні; за тематикою: суспільно-побутові, родинно-побутові.

Українці користуються також і іншою назвою анекдоту – народна усмішка. Український народ створив величезну кількість мініатюрних перлин цього жанру, адже гумор – одна з рис українського менталітету. На народних усмішках „виросли” І.Котляревський, М.Гоголь, C.Руданський, Остап Вишня, О.Ковінька, М.Годованець та багато інших сміхотворців.
6.2.6.Народні повір’я, їх специфіка
Повір’я – зразок традиційних уявлень та вірувань українців про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду, з елементами міфологічного мислення, віри, світобачення.

Народні оповідання (оповідки) ведуться здебільшого від першої особи, мають характер спогадів про якісь надзвичайні події, пригоди або повчальні гумористичні історії, іноді з гумором.

Наведемо приклад народного оповідання:

„Не випусти рака з рота”:

— Летіла ґава понад морем, дивиться, — лізе рак. Вона хап його та й понесла до лісу, щоб гарненько поснідати. Бачить рак, що доведеться пропасти, та й каже вороні:

— Ой вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!

— Угу! —каже ґава, не роззявляючи рота.

— І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди!

— Угу! — гугнить ґава, а рака кріпенько держить.

— Та вже хоч вони і гарні люди,— каже рак,— а тобі і не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої від тебе!

— Еге!—крикнула ґава на весь рот і випустила рака в море.

Контрольні запитання
1.Чи використовувалися загадки на весіллі?
2.Чи творяться загадки у наш час? Які їх теми?
3. Що це за жанр? Доведіть.

Здибалися два рибаки.

—Що ти зловив?

— Щупака.

— А я видру.

— Е, коли ти видреш, то я кину,— та й кинув щупака в воду.
4. Знайдіть загадки у родинно-і календарно-обрядових піснях. Яку функцію вони виконують ?
5. У думах та історичних піснях оспівуються випадки, коли турки чи татари загадують загадки полоненому козакові. Що це за думи? Яка функція загадок?


Пошукові, творчі завдання
1. З’ясуйте значення слів і висловів: смішинка, сміхотворець, реготун, посмішка, крізь сльози сміятись, сміятись на кутні, в очі сміятись, сміятись у душі.
2. На матеріалі поданих текстів охарактеризуйте специфіку українського анекдоту:

1) Питають козака, що тільки-но прибув на Запорожжя:

Письменний? Читати вмієш?

Не знаю, – одказує той, – можливо, вмію, але я ніколи не пробував.

2) Як стрельнув качку – так і вбив. Так не ідолове ж пір’я: само полетіло і м’ясо занесло.

3) Їдуть містом Соціалізм, Капіталізм і Комунізм. Бачать – вишикувалась черга.

Це черга за дешевою ковбасою, – констатує Соціалізм?

- А що таке черга? – цікавиться Капіталізм.

- А що таке ковбаса? – запитує Комунізм.

4) -Юрію, чому ти читаєш книжку одним оком?

- Економлю зір.
3. Випишіть з українських народних казок загадки і запропонуйте їх характеристику.
4. Наведіть приклади загадок, відповідями до яких будуть слова: окуляри, язик, вечір, риба, сонце, вітер, вишня, цибуля.
5. Спробуйте скласти загадку самостійно. Які вміння для цього потрібні?
6. Відгадайте запропоновану загадку. Поміркуйте над мовою загадки:

Зоря-зірниця, красна дівиця, по полю ходила, ключі згубила,

Місяць бачив - не сказав, А сонце йшло - ключі знайшло.

Література до теми:
1. Березовський І.Р. Українські народні загадки. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – C. 7 – 37.

2. Веселий оповідач: Давні та сучасні народні усмішки. – К., 1977.

3. Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти . – Етнографічний збірник. // Т. 6. – Львів, 1899.

4. Євшан-зілля: Хрестоматія для уроків позакласного читання / Упорядн. Н. Волошина. – К.: КІМО, РУТА, 2001. – C. 10 – 12.

5. Народні повір’я / Упор. М. Дмитренко. – К.: Ред. часопису „Народознавство”, 2000. – 132 c.

6. Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К.: Либідь, 2000. – 504 c.

7. Українські народні анекдоти, жарти, дотепи // Упоряд. І. Гальченко. – К., 1967.

8. Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польских народних загадках // Зібрання творів: В 50 т. Т. 26. – К.: Наук. думка, 1981. – C. 332 – 346.

Тема 6.3.
Дитячий фольклор
Зміст теми
6.3.1. Колискові пісні. Головні герої колискових пісень.

6.3.2. Забавлянки.

6.3.3. Дитяча пареміографія.

6.3.4. Мовний світ дитячого фольклору.

6.3.5. Діти в традиційних обрядах українців.
Мета дитячого фольклору – дати дитині перші відомості про навколишній світ, людські стосунки, засобами мови колисанок, забавлянок, потішок формувати кращі риси характеру.

Колискові пісні в минулому були тісно пов’язані з найстарішим фольклорним жанром – замовлянням, особливістю яких є збереження подвійності значення слова, його сакрального значення. Скоромовки, виконуючи функцію гри, були своєрідними логопедичними вправами, спрямованими на формування правильного, чіткого й виразного мовлення.

Стосовно дитячих забавлянок Л.Смолінська зазначає: „Національно-культурна інформація, що передається вербальними засобами спілкування, закріплюється у мові і передається наступним поколінням завдяки мовленнєвій та музичній інтонаціям. Її засвоєння є закономірним процесом та необхідною умовою ранньої соціалізації дитини”.

Ефективність фольклорних засобів полягає в тому, що вони базуються на принципах природо- та культуровідповідності, сприяють формуванню у дітей тих якостей, які властиві відповідному народу.
Контрольні запитання
1. Колисанки поділяють на міфологічні та побутові. Наведіть приклади таких пісень, визначте головних героїв.
2. Чи можна визначити з пісні, хто її виконує для дитини? Наведіть приклади таких пісень, охарактеризуйте художні засоби в тексті.
3. З якого жанру дитячого фольклору ці герої:

Петька – лепетька, Микита – волокита, Соня – хроня, Омелько – ковелько, Настя – пастя, Микита – бурки та.

Охарактеризуйте цей жанр.
4. У минулому пісні-заклички супроводжувались певними магічними діями або ритуалами. Наведіть приклади таких пісень.
5. Хто з письменників писав колискові пісні? Чи є різниця між дитячим фольклором і літературними піснями? Якщо так, то в чому?
6. Чи зустрічаються у вашій місцевості забавлянки?
7.Які існують прозивалки: прозивалки-прізвиська, прозивалки-портрети, прозивалки-діалоги, погрози у вашому селі?
8. Якi вiтання, побажання, звеpтання, поpiвняння для дiтей i пpо дiтей iснують у Вашiй мiсцевостi?
Пошукові, творчі завдання
1. Колискова пісня – це лірична пісня, яку виконують над колискою дитини, щоб приспати її, заспокоїти. А яку ше функцію виконували колискові пісні в давнину? Відповідь підтвердіть прикладом колискової пісні.
2. У колискових піснях, як правило, виділяють лексико-семантичні групи дієслів на позначення дій та процесів, пов’язаних із станом сну, етапів догляду за дитиною, назви фізичних станів дитини. Прокоментуйте їх за текстами пісень.
3.Продовжіть пісню за поданим початком:

3.1. Мир миром......

3.2. Бабин біб розцвів у дощ......

3.3. Іди, іди, дощику..........

3.4. Котилася торба ........

Охарактеризуйте ці жанри дитячого фольклору.
4. Спробуйте швидко промовити ці скоромовки. Поміркуйте над мовою скоромовок: лексикою, синтаксисом. Хто головні герої скоромовок, чому? На яку рису характеру українців вказує цей жанр дитячого фольклору?
4.1. Вередували вереднички,

Що не зварили вареничків.

Не вередуйте, вередниченьки,

Ось поваряться варениченьки.
4.2. Кіт котові каже:

„Коте, до комори кадуб вкотили.

В кадуб вкинеш капустину,

Кілька китичок калини”.
4.3. Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят.
4.4. Напекли млинців, назвали кравців. А кравець за млинець та й побіг у танець!

4.5. Ой був собі коточок,

Украв солі клубочок

Та й сховався в куточок.
5. Сучасні психологи стверджують, що існує пам΄ять дитинства. Психологічний портрет людини складається до п΄яти років, отже, необхідно, щоб з першого дня народження дитина слухала пісню. З якою метою? У чому педагогічне значення дитячого фольклору?
6. Виконайте порівняльну характеристику запропонованих утішок з російського та українського фольклору, вкажіть на відмінне і спільне в них.


Куй, куй, ковалек,

Подкуй чеботок:

На маленьку ножку,

Золоту подковку.

Подай молоток

Подковать чеботок.

Кую, кую чобіток,

Подай, бабо, молоток.

Як не подаш молоток,

Не підкую чобіток.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький.


7. Схарактеризуйте художні засоби колисанок.

7.1.Ой повішу колисочку,

Та на калиноньку,

Буде вітер колихати

Малу дитиноньку.

(Записано від М.Я.Скороходу с. Лиман Харківської області Семеног О.М. у 1989р.)

7.2.Котку, котку, котку

Не лізь на колодку

Бо заб’єш головку

А вона ж буде боліть

Нічим її завертіть

Одна була хустина

Та й ту вкрала Устина

На кукли порвала

Кукол наробила

Діток подражнила.А-а-а!

(Записано від А.Я.Шматко у м.Лебедин Сумської області Н.М.Гордій у 1988 р.)

Література до теми:
1.Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. – К.: Наук.думка, 1984. – 472 c.

2.Закувала зозуленька: антологія української народної творчості. – К.: Веселка, 1989. – 376 c.

3.Смолінська О. Є. Лінгводидактичні основи національно-мовного виховання особистості засобами українського фольклору. – Автореф. диc... канд.пед.наук. – Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Київ, 1999. – 21 c.

4.Щербак І. Діти в традиційних обрядах українців // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 3. – C. 71 – 77.



Модуль 7.

Місце фольклору

в системі професійної

парадигми

вчителя української мови

і літератури

Тема 7.1.
Фольклорна підготовка

майбутнього вчителя-словесника
Зміст теми
7.1.1.Польова фольклористика. З історії фольклорних експедицій.

7.1.2. Фольклорна практика – невід’ємна складова професійної підготовки вчителя-словесника. Зміст і організація фольклорної практики.

7.1.3.Фольклорна підготовка на заняттях мовно-літературного, психолого-педагогічного циклів, у процесі педагогічної практики.

7.1.4.Науково-дослідна робота з фольклорного краєзнавства. Філологічні (фольклорні) ресурси Інтернету.
7.1.1. Польова фольклористика.

З історії фольклорних експедицій.
Задум проводити фольклорні експедиції за певними питальниками виник ще в ХУІІІ ст. у зв’язку із складанням відомого генерального опису Лівобережної України (1765 – 1769 рр.). Саме з такою метою була розроблена жителем Чернігівщини Федором Туманським „Программа для описання Малороссии” (1779 р.). Програмою-питальником користувався і О.Шафонський, готуючи „Черниговского намесничества топографическое описание...”.

Перша спеціальна етнографічна програма, за якою здійснювалася систематична збирацька робота в Україні, була підготовлена Російським географічним товариством, що було засноване в Петербурзі в 1845 р. У 1851 р. в Києві була створена Комісія для опису губерній Київського навчального округу. Участь в експедиціях брали відомі фольклористи і етнографи В.Гнатюк, Ф.Вовк, З.Кузеля та ін.

На важливість фольклору в справі підготовки педагогічних кадрів національної школи, фольклорної практики як вивчення історії духовної культури рідного народу вказували відомі українські вчені-педагоги 20-30 років ХХст. М.Дмитрук, М.Зінчук, А.Лазаріс, C.Сірополко, Я.Чепіга.

Відомий дослідник фольклору двадцятих років П.Попов у статті „До питання особи збирати фольклорні матеріали” веде мову про екскурсійний і стаціонарний способи збирання матеріалів. Екскурсійний спосіб як спосіб ознайомлення з фольклорними набутками краю більш властиво проводити для початкуючих дослідників початківців з педагогічною метою. Про стаціонарний метод можна говорити тоді, коли людина постійно або давно живе і працює в певній місцевості, систематично веде записи народнопоетичних творів, стежить за змінами, що відбуваються у фольклорних жанрах .

У 1989 р. Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки та культури на 25 сесії в Парижі прийняла рекомендацію для держав – членів ЮНЕСКО про збереження традиційної народної культури. В цій рекомендації вказувалось на заохочення стосовно проведень досліджень з традиційно-побутової культури з метою створення системи її виявлення та обліку (збирання, каталогізації, письмового фіксування).

Перед державами – членами ЮНЕСКО – були визначені завдання надавати перевагу таким способам репрезентації традиційних народних культур, які популяризують живі або колишні свідчення цих культур; вдосконалювати професійну підготовку фахівців для збирання таких матеріалів тощо. В епоху глобалізації турбота про збереження пам΄яток матеріальної і духовної культури кожної нації, кожної держави очевидна.

На потребі студентських навчальних експедицій наголошується і в указі Президента України “Про створення літопису народної пам’яті”. В документі зокрема вказується: “З метою активiзацiї пошуку, впорядкування, вiдродження i збереження духовної та культурної спадщини, iсторичних, архiтектурних пам’яток України, створення лiтопису народної пам’ятi ... Мiнiстерству освiти i науки України.. разом з мiсцевими органами виконавчої влади органiзувати роботу наукових молодiжних та студентських iсторико-культурних, iсторико-етнографiчних, фольклорних, археологiчних, лiнгвiстичних експедицiй iз залученням працiвникiв музеїв, наукових, педагогiчних працiвникiв, митцiв для вивчення, запису, систематизацiї об’єктiв духовної та культурної спадщини”.

Фольклорна підготовка в університеті характеризується інтегрованістю, взаємозв΄язком усіх компонентів (навчальних дисциплін, навчальних і педагогічної практик, науково-дослідної роботи) і їх скоординованістю з метою досягнення головної мети – розвитку індивідуальності, особистості студента як майбутнього вчителя-вихователя і дослідника.

Зокрема курс усної народної творчості готує до майбутньої фольклорно-краєзнавчої роботи. Майбутній учитель повинен мати уявлення про історію, пам΄ятки культури, фольклорні традиції відповідного регіону, діяльність основних центрів науково-дослідницької роботи з фольклору (Інституту фольклористики, мистецтвознавства та етнології, кафедр університетів в Україні, науково-дослідницьких лабораторій). Наприклад, в Уманському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Тичини працює науково-дослідна лабораторія „Етнологія Черкаського краю” (керівник лабораторії – доцент Сивачук Н.П.). Студенти знайомляться з діяльністю автентичних народних колективів, стають організаторами фольклорних свят у селах Черкаської області, проводять Всеукраїнські народознавчі заходи.

У Глухівському державному педагогічному університеті координуюча функція з фольклорного краєзнавства належить науково-дослідній лабораторії з формування національно-мовної особистості майбутнього вчителя української мови і літератури. Серед важливих аспектів роботи лабораторії – накопичення, архівізація польових матеріалів як основи навчально-методичної роботи, формування фондозбереження за жанрово-регіональним принципом, укладання текстових і звукових баз даних за жанрово-топографічним принципом.

Основними напрямами діяльності лабораторії є дослідження, наукове осмислення, коментування фольклорних матеріалів. У лабораторії відбувається пропедевтична навчальна фольклорна практика студентів, саме тут вони отримують навички наукового запису і обробки текстів, роботи с виконавцями. Матеріали архіву використовуються студентами для виконання курсових, дипломних, магістерських робіт. За результатами проведених досліджень студенти беруть участь у Всеукраїнських студентських науково-практичних конференціях, конкурсах студентських наукових робіт.

7.1.2. Фольклорна практика – невід’ємна складова

професійної підготовки вчителя-словесника. Зміст і організація фольклорної практики
Фольклорна практика покликана розширювати уявлення майбутніх словесників про роль фольклору в житті народу, динаміку розвитку мистецтва родинного слова, формувати вміння доцільно користуватися фольклорним мовленням, розуміти його естетичне забарвлення, психологічний ефект і на цій основі виробляти мовне чуття, мовний смак, що вкрай необхідне для розвитку інтелекту, творчих здібностей, свободи мислення. Лише вчитель як „елітарна мовна особистість” здатний виховати елітарну особистість учня, майбутнього громадянина і патріота Української держави .

Головною метою фольклорної практики є комплексне обстеження сучасного стану розвитку фольклору обраного району. Студенти здійснюють записи уснопоетичних творів, мелодій, набуваючи при цьому навичок фольклористичної праці. Звертається увага на структуру фольклорного матеріалу різних вікових і професійних груп населення, місце в ньому традиційних фольклорних жанрів і пісенних та оповідних новотворів, з’ясовуються вияви міжнаціональних мистецьких зв’язків, впливу на фольклор літератури, професійного музичного мистецтва.

Таким чином, учасники практики виконують важливе наукове завдання: накопичують матеріал для дослідження процесів, що визначають еволюцію сучасного українського фольклору. Записи творів можуть бути згодом підготовлені до публікації, стати основою для написання наукової роботи.

Під час практики відбувається актуалізація знань, набутих при вивченні курсу "Усна народна творчість”, розширюється уявлення майбутніх словесників про роль фольклору в житті народу, про динаміку розвитку мистецтва слова. Щоденне спілкування з різними категоріями населення допомагає виховному розвитку майбутніх педагогів.

Під час навчально-наукових експедицій інтенсифікується розвиток професійно-педагогічного мислення, творчих здібностей, набувається дослідницький досвід, необхідний для підготовки до інноваційної педагогічної діяльності. Навчальні практики вважаються етапами особистісного формування майбутнього фахівця, розвитку його загальної і професійної культури; перебування в навчальних експедиціях створює можливості для самоактуалізації та різностороннього прояву індивідуальності. Позитивним наслідком практики є поява у студента-філолога нового бачення майбутнього фаху, що характеризується зміцнілою впевненістю у правильності вибору професії, потребою в удосконаленні професійної компетенції.

Успішне проведення практики залежить від її організації, методики збирання і оформлення фольклорного матеріалу. Студенти-практиканти повинні знати:

Записуючи фольклорний твір, студенти-філологи повинні зосередити увагу на словесному тексті. При цьому бажано використовувати технічні засоби (магнітофон, фотоапарат, відеокамеру).
Збирання матеріалу

У перший день практикант відвідує сільраду конкретного населеного пункту, знайомиться із сучасними чи колишніми учасниками художньої самодіяльності. Слід також з’ясувати прізвища, імена, по батькові знавців фольклорних творів різних жанрів, розпитати жителів про односельців, які вміють і люблять співати, знають багато загадок, приказок і прислів’їв, часто використовують їх у мові, вважаються майстрами цікавої оповіді.

Обов’язковою вимогою до збирача є повага співрозмовника, особливо людини похилого віку, чуйність, ввічливість. У багатьох випадках необхідно виявляти витримку, терпляче вислухати розповідь про речі, які вас не цікавлять, щоб потім перевести розмову в потрібне русло. Носіями фольклору є переважно люди похилого віку, отже, потрібно зважити на фізичну перевтому цих людей при бесіді.

Звичайно, не варто одразу розпочинати розмову з питань про фольклор, прохання заспівати, розповісти казку. Спочатку доцільна розмова на нейтральну тему, а вже потім поступово переходити до питань побутування фольклору в селі (місті).

У цій справі дуже багато залежить від уміння збирача фольклору правильно організувати працю. Вирушаючи на зустріч з виконавцем, варто детально поміркувати, яким чином побудувати бесіду, з яких питань почати, як перейти до записування.

Трапляється, що один і той же твір можна почути від різних виконавців. Бажано кожного разу записувати його, щоб потім зіставити варіанти. Якщо відмінностей між текстами не буде або вони незначні, твір записується лише один раз. Якщо будуть відмінності, твір записується двічі або кілька разів повністю і щоразу додається примітка: „порівняйте з № ....”.

Запис фольклорних творів радимо здійснювати у природніх умовах: вдома, на вулиці, під час перепочинку в полі. Виконавець таким чином почуває себе впевненіше, легше пригадує напівзабуті твори.

При розмові допоможе присутність слухачів з числа місцевих жителів, родичів виконавця, котрі сприятимуть заохоченню інформатора до виконання пісні чи прозового твору.

Варто записувати, коли, в яких умовах, чому виконувався саме такий твір, чи існували щодо твору обмеження. Якщо мова йде, наприклад, про весільну пісню, то слід дізнатися, коли саме вона співалася, кому призначалася, чи виконується вона тепер.

З’ясуйте також, які зміни і чому відбулися у ставленні до творів різних жанрів за життя одного покоління: кому розповідали казки раніше, а кому – тепер.

Слід також звертати увагу на ігрові моменти, що супроводжують виконання творів. Важливими є етнографічні спостереження, що допомагають детальніше розкрити зміст того чи того жанру усної народної творчості.

Запис мусить передавати всі особливості мови виконавця. Діалектизми, русизми, жаргонізми, просторічні слова не можна замінювати на літературні слова. Якщо ж значення слова незрозуміле, варто попрохати виконавця витлумачити його і включити це пояснення до приміток. Будьте уважними до архаїзмів, наявність яких свідчить про те, що текст набув сучасної форми кілька століть тому. Обов’язково зверніться до виконавця за поясненням змісту цих слів.

Кожен твір доцільно записувати повністю, включаючи повтори, вигуки, вставні слова і речення, зауваження виконавця, забороняється записувати текст з пам’яті. При записах доречно скористатись магнітофоном, хоча це не виключає потреби в записі текстів на папері.

Після кожної зустрічі з інформатором слід уважно перечитувати свої записи, переписувати їх.

Опрацювання матеріалу

Зібрані під час практики тексти переписуються в загальний зошит – щоденник. Кожен текст незалежно від розміру має свій порядковий номер. Відкриває зошит історико-етнографічний нариc. У ньому характеризується населений пункт, де відбувалась практика. Подається коротка історія села (міста), опис його географічного становища, сучасного розвитку економіки і культури, відомостей про мешканців.

Наступна сторінка – матеріал, присвячений інформаторам. Дуже важливо, щоб це були постійні мешканці населеного пункту. Розповідь може йти як про них, так і від їх імені. Бажано мати фотографії інформаторів, що може полегшити сприймання фольклорного твору.

Фольклорний матеріал, зібраний під час практики, варто згрупувати за жанрами. На початку кожного розділу вміщується розповідь про виконавця, потім переписуються почуті від нього твори. Завершують розділ коментарі та примітки до текстів.

Орієнтовна послідовність запису творів:

  1. Календарно-обрядові пісні:

а) величальні (колядки, щедрівки, посипалки);

б) веснянки;

в) русальні;

г) купальські;

д) петрівочні;

е) жнивні (зажинкові, власне жнивні, обжинкові).

  1. Родинно-обрядові пісні:

а) весільні;

б) голосіння.

  1. Замовляння.

  2. Ліричні пісні:

а) соціально-побутові (козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські, бурлацько-наймитські, заробітчанські);

б) родинно-побутові пісні (про кохання, про жіночу долю, гумористичні та сатиричні, колискові).

  1. Думи та історичні пісні.

  2. Казки:

а) про тварин;

б) чарівні;

в) соціально-побутові.

  1. Легенди та перекази.

  2. Анекдоти.

  3. Балади.

  4. Коломийки та частівки.

  5. Малі фольклорні жанри:

а) загадки;

б) прислів’я та приказки;

в) скоромовки;

г) забавлянки;

д) лічилки.

  1. Народна драма.

У коментарях та примітках наводяться відомості про умови та обставини, в яких виконуються тексти, змальовуються обряди, ритуальні дії, з якими пов’язані твори, пояснюються діалектизми та рідковживані слова. Все, що говоритиме виконавець про твір, варто навести в цій частині.

Упорядкування фольклорних матеріалів

Існує два способи упорядкування фольклорних матеріалів. Перший полягає в тому, що тексти з усіма даними і коментарями відразу записують на окремих аркушах. Потім їх збирають за жанровою приналежністю в одну папку, нумерують і реєструють.

Другий спосіб. Чернетки переписують начисто в загальний зошит, розміщують матеріали за виконавцями. Спочатку записують дані про інформатора, а тоді тексти виконаних ним творів. Кожний текст повинен мати свій порядковий номер. У зошиті нумеруються сторінки. На обкладинці зошита позначають час і місце проведення практики.


Зразок оформлення титульної сторінки зошита
Матеріал фольклорної практики

зібрано в c. Некрасовому

Глухівського району Сумської області

з 17 по 30 червня 1998 року

Збирач: студент 12 групи,

філологічного факультету

Глухівського державного педагогічного університету

Дем’янчук Віктор Олександрович
У кінці записів подається зміст записаних народних творів у згаданому вище порядку. Якщо потрібно скласти зміст записів на магнітофонній плівці, то назви творів фіксують із вказівкою на їх жанрову приналежність у тій послідовності, в якій вони були записані. Проти кожного жанру ставлять порядкові номери відповідних текстів.

Важливе значення має електронний каталог фольклорної практики. На основі поданих матеріалів студентами-дослідниками укладаються добірки текстів для шкільних кабінетів української літератури, краєзнавчих музеїв, будинків народної творчості.

Разом із записами текстів кожен учасник фольклорної практики подає звіт про виконану роботу, для складання якого бажано вести щоденник, де подається стисла характеристика зібраного фольклорного матеріалу (за жанрами), творчі портрети інформаторів, спостереження над побутуванням фольклорних творів, впливу на фольклорну традицію засобів масової інформації. Майбутнім учителям-словесникам доцільно замислитись над психологією, філософією казки, легенди, пісні, прислів΄я. Безумовно, кожен фольклорний твір має значний вплив на розвиток почуттів і поведінки особистості.
7.1.3.Фольклорна підготовка на заняттях мовно-літературного, психолого-педагогічного циклів, у процесі педагогічної практики
Продовження цілісної фольклорної підготовки відбувається у курсах літературознавчого, мовознавчого, педагогіко-психологічного блоків. Дидактичну функцію фольклорні дослідження виконують у курсах культурології, етнопсихології, етнопедагогіки. Психолінгвістичні, лінгводидактичні, педагогічні аспекти впливу фольклорних жанрів на формування мовної особистості знаходять місце в курсах методик викладання української мови і літератури. Ефективність запропонованих фольклорних засобів полягає в тому, що вони базуються на принципах природо- та культуровідповідності, розглядають національно-мовне виховання як невід’ємну “складову природи” українського народу.

Для розв΄язання проблеми інтеграції у вивченні українського фольклору однією з важливих технологій є впровадження міжпредметних зв΄язків між курсами літературознавчого, етнографічного, мовознавчого, педагогіко-психологічного блоків. Функцію таких інтегрованих курсів виконують “Лінгвістичний аналіз художнього тексту”, “Українознавство”, “Етнолінгвістика”, “Етнопсихологія”, “Українська етнопедагогіка” тощо.

Розглянемо окремі блоки дисциплін.

При вивченні мовознавчих дисциплін, наприклад, важливим стає співвивчення мови і національної культури, опанування українською мовою як матеріальною і духовною цінністю народу, як складовою частиною його національної культури. Серед шляхів такого підходу вартими уваги й застосування є шлях залучення на заняття матеріалу (текстів) про українську мову як засобу вираження національної культури народу, її самобутнього мовленнєвого етикету, національно-культурних слів-символів, що називають характерні реалії побуту, фольклору, історії.

Належне місце відведемо спостереженню за національно-культурними лексемами або лінгвокультуремами (т.зв. характеристиками-носіями матеріальної і духовної культури українців): мати, хата, хліб, рушник, козак тощо.

Формуванню мовної особистості у процесі вивчення лінгвокультурем, етнографізмів (на основі культурологічного підходу) сприятиме також залучення фольклорного матеріалу рідної місцевості (у нашому випадку – Сумщини), наявного у працях місцевих етнографів, що залишаються майже не дослідженими і до сьогодні.

(Детальніше див. Додаток Б).

При вивченні етнопедагогіки звернемо увагу на родинно-сімейний фольклор: прислів΄я, приказки, легенди, казки тощо.

В образi батька втiлюється людська відповiдальнiсть за кожний наш крок, вчинок, за весь наш життєвий шлях – вiд народження до смертi. Тpадицiйна моpаль ґpунтується на автоpитетi батькового слова: „Хоч батько i скупий на слово, але воно є законом”. Вiн – захисник пpиpодного стану дитини, уособлює гiднiсть, свободу i стiйкiсть духу свого pоду, фоpмує в дiтей такi фiзичнi i вольовi якостi, як витpивалiсть, незламнiсть духу, дисциплiнованiсть, пpацелюбство.

Мати – нацiональний обеpiг, носiй любовi, гуманiзму. Заслуга матеpi – у вихованнi гуманних цiнностей особистостi: милосеpдя, здатностi до спiвчуття, теpпимостi, добpочинностi. Про це ж говорить і прислів΄я „Немає в світі цвіту цвітнішого, як маківочка, немає і роду-ріднішого, як матіночка”.

Дiдусь та бабуся пеpедають дiтям наpоднi знання, вipування, тpудовий досвiд, своїм пpикладом спонукають до твоpчої пpацi, вчать цiнувати й обеpiгати честь pоду. Чеpез спiлкування з пpедставниками стаpшого поколiння вiдбувається фоpмування свiтогляду пiдpостаючого поколiння, засвоєння ними життєво необхiдних знань та моpальних цiнностей. Шанобливе ставлення до pодовiдних тpадицiй вiдобpажено в обpядах „Дiдiв” („Зеленi дiди”, „Осiннi дiди”, „Вечеpя для дiдiв”).

У складниках пам΄яті народу зберігаються такі прислів΄я „Поки діда, поти й хліба, поки баби, поти й ради”, „Баба без діда – як борщ без хліба”, „Добре було при діду: щодня рибка к обіду”, „Баба як грім: робить за раз робіт сім”, „Поки жива бабуся, я нікого не боюся.”

У громаді високо цінувалося побpатимство та посестpинство. Ці традицiї спонукали до дpужби, глибокої пошани до гpомади, вipностi обов’язку пеpед дpугом, пеpед piдною землею: „Один – як нi одного, а тепер добре, що вдвох”, „Як на двох буде, то й третiй поживиться”, „Хто став у ряду, той держи й бiду”. В основi цих тpадицiй – взаємна пpихильнiсть, довip’я, вiдданiсть, товаpиська солiдаpнiсть, духовна близькiсть, спiльнiсть iнтеpесiв, щиpа спiвдpужнiсть, що грунтується на взаємоpозумiннi. (Детальніше про зв΄язок фольклору і педагогіки у посібнику О.Семеног „Мовне родинознавство”, Глухів, 1999).

При вивченні курсів психології варто звернути увагу на дослідження О.О.Леонтьєва, C.Л.Рубінштейна, Л. C.Виготського та інших науковців, що допоможуть з΄ясувати природу мислення як основного прийому для роботи над фольклорними творами. У праці О.О.Леонтьєва „Мистецтво як форма спілкування” мистецтво характеризується як „художнє виробництво” і як „художнє пізнання”, а отже, виступає однією з форм спілкування. Роботи C.Л.Рубінштейна містять аналіз мислительних процесів індивида: з одного боку, йде мова про оперування існуючими узагальненнями, в іншому – установка на дослідження процесу мислення.

Майбутньому вчителеві-словеснику доцільно звернутись також і до фундаментальної праці Л. C.Виготського „Психологія мистецтва”. Важливі міркування вченого про уявлення, емоції, про відміну художнього почуття від звичайного тощо. Корисними для студента, котрий займається вивченням фольклору, вчення психологів про теорію установки, формування особистості, мистецтво спілкування, особистісно-орієнтовне навчання (І.C.Кон, А.В.Мудрик, І.C.Якиманська та ін.).

На заняттях з етнопсихології корисно використати наукові розвідки Ю.Липи „Призначення України”, В.Петрова „Походження українського народу”, що характеризують менталітет українського народу. Про психологію української пісні йде мова у збірці „Українська душа”, де подані праці О.Кульчицького, Б.Цимбалістого, М.Шлемкевича. Фольклорні твори допоможуть при характеристиці етнопсихологічних особливостей різних регіонів України тощо.

На заняттях з методик викладання української мови, літератури при аналізі фольклорних творів важливо запропонувати різні методичні прийоми: виконати словесний малюнок легенд, пісень, балад тощо, створити зорово-дотикові картини:

Наприклад, картина чумацької пісні Дрібний дощик накрапає, туман налягає. Дощик крапле, чумаченькам доріженька пахне показує шлях чумаків проляже через весняний, свіжий, пахучий степ.

У практиці викладання літератури можливе використання різних шляхів залучення матеріалів фольклорного краєзнавства: на уроках літератури, позакласного читання, заняттях факультативу, фольклорного гуртка, при проведенні зустрічей з місцевими виконавцями фольклорних творів, екскурсій до краєзнавчого музею тощо.

Педагогічна практика – невід’ємна складова частина навчально-виховного процесу. Вона забезпечує оптимальне поєднання теоретичної (фахової, психолого-педагогічної) підготовки майбутніх учителів української мови і літератури з їх практичною діяльністю в освітніх закладах різних типів, виховує потребу систематично поповнювати свої знання і творчо застосовувати їх у практичній діяльності, сприяє формуванню творчого ставлення до педагогічної діяльності, визначає рівень професійної компетенції, інтенсифікує процес формування професійних особистісних якостей.

Під час проходження педагогічної практики з´являється можливість у проведенні дослідницької роботи за темами курсових або дипломних робіт з фольклору. Важливо ознайомитись з практичним доробком учителів-словесників даного навчального закладу, провести педагогічний експеримент (пошуковий, навчальний, контрольний), бесіди з учителями та учнями, анкетування вчителів і учнів стосовно знання ними фольклорних жанрів.

Проводячи уроки з фольклору або уроки з використанням елементів фольклору, слід дотримуватись принципів історизму, що вимагає конкретно-історичного підходу до аналізу подій, епохи, в яку вони відбуваються, науковості, тобто здійснювати аналіз твіру, зважаючи на родову та жанрову специфіку мистецтва слова, дотримуватись принципів єдності змісту й форми, доступності, емоційності. Головна мета уроківнавчити учня відчувати фольклорне слово, думати над ним, відшукувати в ньому істинне „зерно”, захоплюватись його красою, з΄ясовувати психологічне підгрунтя.

Кожний урок, присвячений фольклорному твору, повинен мати чітку мету – виявити естетичний, психологічний потенціал даного жанру, порівняти його з іншими жанрами, з таким же в іншій культурі. Фольклор повинен розкриватись перед юними читачами у всьому його багатстві і різноманітності проблем, образів, тем.

Серед методів і видів роботи, які важливо використовувати при опануванні фольклору: проблемний, що включає проблемний виклад і організацію матеріалу, пояснювально-ілюстративний для ознайомлення з текстами міфів, біблійних легенд тощо, репродуктивний, коли характеризуються визначення жанрів тощо.

Урок фольклору має бути різноманітний за методами, прийомами, формами роботи. Важливі творчі роботи: словесне малювання, складання інсценувань тощо, пошукові дослідження під керівництвом учителя.

Важливо, щоб на уроках звучав текст твору, міркування над виховним, педагогічним потенціалом фольклорного твору. Особливу увагу слід звернути на виховання читацької культури учнівської молоді.
7.1.4. Науково-дослідна робота з фольклорного краєзнавства. Філологічні (фольклорні) ресурси Інтернету
Науково-дослідницька діяльність сприяє не лише поглибленню і розширенню знань, а й збагачує світогляд студентської молоді, стимулює розвиток самостійності, творчого потенціалу, інтелектуальних здібностей кожної особистості, індивідуалізації та естетизації процесу навчання, виступає одним із найважливіших засобів підвищення якості підготовки освітніх фахівців.

У процесі опанування дисциплінами, формування і вдосконалення професійної компетенції на педагогічній практиці студентам, майбутнім вчителям-словесникам, слід набути відповідних фахових умінь і навичок, зокрема досліджувати мовні та літературні факти і явища в їх системному взаємозв’язку; логічно, послідовно, відповідно до норм літературного мовлення формувати творче, аналітичне мислення, чітко, доречно висловлювати власну думку; вести наукові пошуки, використовуючи все багатомаїття методів наукового дослідження, розвивати потребу, бажання, вміння самостійно поповнювати свої знання за фахом. Для майбутніх предметників-вихователів важливо мати чіткі уявлення про внутрішні механізми науки, її закономірності, методи, адже саме їм доведеться формувати основи творчого мислення школярів.

Логічно, щоб тема, обрана як реферативна на заняттях з фольклору, знайшла подальше відображення у курсовій, дипломній, магістерській роботах. Теми можуть стосуватись як загальної характеристики певного жанру, наприклад, казки, так і порівняльного аналізу української казок інших народів, рослинної символіки родинно-обрядових пісень і фольклорної символіки як засобу відображення національного менталітету. Важливо досліджувати фольклорні жанри певного регіону, села: наприклад, легенди і перекази Полісся, зокрема Глухівщини тощо.

У зв΄язку з виникненням наук, що розвиваються на перетині мови і культури, – етнолінгвістики, лінгвокультурології, лінгвофольклористки, наукові роботи можуть бути присвячені вивченню фольклорних жанрів через призму цих наук: наприклад, етнолінгвістичний підхід до аналізу весільнообрядової лексики тощо.

Виконуючи такі роботи, скористайтесь працями В.Жайворонка, В.Кононенка з етнолінгвістики. Науковці вважають, що етнолінгвістичні дослідження ґрунтуються передусім на антропоцентричній основі розуміння мовних явищ, отже передбачають, у свою чергу, антропоцентричну парадигму їхнього опису. Сама мова окреслює своєму носієві напрямки світосприйняття, про що свідчить хоч би традиційне дискурсивне її вживання – через фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (у формі казки, переказу, легенди, анекдоту), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів, ритуальних дійств тощо. Особливе місце серед таких дискурсних одиниць належить сентенційним і орнаментальним народним висловленням-пареміям як вищому прояву народного духу, глибин його філософії, етики та естетики.

Пізнавальне значення мають теми, присвячені використання фольклору у творчості письменника. Наприклад: „Народна пісня в житті і творчості О.Довженка”, „Фольклорна основа творів І.Нечуя-Левицького” тощо. Детальніше див. додаток
Філологічні (фольклорні) ресурси Інтернету

Всесвітній форум з проблем освіти, що був проведений ЮНЕСКО у квітні 2000 р. в Дакарі, значною мірою визначив основні риси сучасної освіти, умови для забезпечення її високої якості. Серед головних – використання в освітньому процесі нових педагогічних підходів і застосування інформаційних і комунікаційних технологій.

Телебачення, відео, комп΄ютерна графіка надають можливість отримання образної інформації, сприяють особистісно-орієнтованому навчанню. У науково-дослідних лабораторіях з фольклору на кожній кафедрі української літератури педагогічних університетів зберігаються аудіо-, відеозаписи обрядів, фольклорно-етнографічних експедицій, здійснених студентами ГДПУ, зустрічей з відомими фольклористами, етнографами, уроків вчителів української мови і літератури, які можуть використовуватися як джерело навчальної інформації, ілюстративного матеріалу, контролю знань і вмінь.

Відеозаписи дозволять студенту-філологу побувати в різних регіонах України, „умовно попрацювати” на уроці чи позакласному заході, сприяють самоосвіті, самовихованню, самовдосконаленню майбутніх педагогів-словесників.

Серед ефективних методів отримання знань з фольклору, як і інших філологічних, психолого-педагогічних, методичних дисциплін, – інформаційні технології. Вони дозволяють розвивати читацькі навички, пов΄язані з розширенням інформаційного кола, укладання власної електронної бібліотеки, сприяють формуванню комунікативної компетенції.

Майбутньому вчителеві-філологу завжди необхідно мати поряд, „під рукою” різні словники, енциклопедії, довідкові матеріали, солідну бібліотеку художньої і фахової літератури, орієнтуватись у новинках філології тощо. Тож Інтернет прийде в цьому випадку на допомогу. Пошук відповідних сайтів займає багато часу, тому наведемо приклади сайтів, які доцільно відвідати при вивченні фольклору.

htpp: // poetry.uazone.net / -Бібліотека української поезії

htpp: // www.uahistory.cjb.net / -Історія України

htpp: // marth.ucsd.edu / broido / indexkoi.html -Фольклор

htpp: // www. Internetri.net / lib – Електронна бібліотека „Просвіта”.

Лозко Г. Берегиня: Богиня чи Русалка? – http: // www.svaroh.alfacom.net / svarohs / sv-boh / beregena6.html

РОЖАНИЦЯ. // Іменослов.– http: // lozko.bigmir.net / imenoslov / ginka / r-gin.htm
Творчі та пошукові завдання
1.Поміркуйте над словами педагога Г.Ващенка: „Традиційний ідеал людини – це не тільки вишивана сорочка, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем. Ідеал людини – це те найкраще, що створив народ у розумінні можливостей людської особистості та її призначення”. Яке значення цього висловлювання для фольклорної підготовки майбутнього вчителя-вихователя?
2. П.Куліш у „Записках о Южной Руси” цілком слушно вказує на одну істотну деталь при записуванні фольклорного тексту від інформатора: „Мне казалось, что будет сделано очень хорошо, если я буду записывать его размышления и рассказы по мере того, как они будут произвольно высказываться передо мною; и это было действительно очень хорошо, если б внезапная кончина Архипа не разорвала нашей только что начинавшейся дружбы” (Записки о Южной Руси: Издал П.Кулиш. – К.:Днипро, 1994. – C.8).

Про що тут йдеться? Підказку шукайте у статті Бріциної О. Сучасні аспекти методики збирання народної прози // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 3. – C. 24 – 34).
3. Опрацюйте фонди бібліотеки і складіть картотеку до тем „Фольклорна Глухівщина”, „Фольклорна Сумщина” (або інший регіон).
4. У лабораторії університету проаналізуйте матеріали фольклорних практик студентів філологічного факультету: розгляньте структуру роботи, змістове наповнення, специфіку представлених фольклорних жанрів.
5. Укладіть жанрово-топографічну картотеку фольклорної практики, проведеної в цьому році.
6. Укладіть електронну картотеку фольклорної практики, проведеної в цьому році.

7. У бібліотеці університету познайомтесь з дипломними і магістерськими роботами студентів, що присвячені проблемам фольклору. З΄ясуйте структуру, понятійний апарат, опрацюйте змістове наповнення робіт.

8. Підготуйте повідомлення "Мовний образ України у творах української усної народної творчості".
Література до теми:
1. Антонова М.В.Региональный компонент в преподавании курса „Русское устное народное творчество” в Орловском государственном университете // Образование и общество 2001. № 5(11) htpp: // www.education.recom.ru /

2. Давидюк В.Ф. Фольклорно-краєзнавчі експедиції з школярами // Позакласна робота з літератури / Уклад.В.Я.Неділько. – К.: Рад шк., 1986. – C. 135 – 144.

3. Державна програма “Вчитель” // У кн.:ІІ Всеукраїнський з΄їзд працівників освіти. – К., 2002. – 232 c.

4.Єрмоленко C., Мацько Л. Навчально-виховна концепція вивчення української (державної) мови // Дивослово. – 1994. – № 7. – C.33

5.Жайворонок В. З чорнозему, любистку, з душі невмирущої // Урок української, 2002. – № 5 – 6. – C.34.

6.Жайворонок В.В.Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. – № 5. – 2001. – C. 48 – 63.

7.Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За ред. доктора пед.наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н.Й.Волошиної. – К.: Ленвіт, 2002. – 344 c.

8.Неділько В.Я. Концептуальні питання викладання літератури в середній школі // Українська мова і література в школі. – 1990. – № 2. – C.26-32.

9.Оліфіренко В. Вивчення літератури рідного краю в школі: Посібник для вчителів і студентів. – Донецьк, 1996. – 94 c.

10.Скиба О. Шкільний етнографічно-фольклорний гурток // Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. – № 1. – c. 51 – 54.

11.Фольклорное краеведение в школе // В сборнике „Из опыта работы учителей СШ№ 66 г. Ульяновска” / Под ред. А.Ф.Кошелевой, В.Н.Янушевского. – Ульяновск: ИПК ПРО, 2001. – 120 c.

Післямова


Науковців, педагогів, громадськість постійно турбують питання: якій бути українській школі у XXI столітті, яким має бути учитель української мови і літератури, що і яким чином потрібно змінити, удосконалити, наповнити загальнолюдськими цінностями у професійній парадигмі фахівця-словесника.

Цілісна система навчання, обов΄язковими складовими якої виступають фундаментальність, глибина, інтелектуальна і практична спрямованість, особистісно- і професійно-орієнтований характер, повинна бути спрямована на формування професійних рис предметника, зокрема його лінгвістичної, мовної, літературознавчої, культурознавчої, педагогічної, психологічної, методичної, комунікативної компетенції.

Фольклор віддзеркалює ментальність українського народу, “відтворює історичне тло, на якому формувалася і деформувалася національна самосвідомість мас”, вводить читача “в ситуації емоційного співпереживання, виховує естетичний ідеал”. Тому метою фольклорної підготовки майбутнього словесника є становлення духовного світу особистості, створення умов для формування внутрішньої потреби особистості у неперервному вдосконаленні, в реалізації своїх творчих можливостей. Навчитися глибоко і естетично повноцінно сприймати фольклорний твір, тобто осмислювати, міркувати над психологією, філософією казки, легенди, пісні, оповідання тощо, співвідносити прочитане з власними уявленнями і цінностями, – головне завдання фольклорної підготовки.

Культурознавча компетенція реалізується у знаннях матеріальної і духовної культури, історичного розвитку української нації, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів рідного народу, а також в уміннях використовувати культурознавчі знання у професійній діяльності.

Компетентний, високоерудований вчитель-словесник має плекатися у рідному слові, а слово лише тоді набуває вагу, лише тоді стає засобом виховання, коли за ним знаходиться багатий внутрішній світ, високі моральні принципи, особистість педагога.



ДОДАТКИ
Додаток А.
Словник термінів
АНЕКДОТ – ( від гр. anekdotos – неопублікований) – коротке усне жартівливе оповідання з несподіваним закінченням.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

БАЙКА—ліро-епічний жанр: невеличкий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, у якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
БАЛАДА (від прованс. ballar — танцювати) — віршований твір з гострим драматичним сюжетом, любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного, героїко-патріотичного змісту.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
БИЛИНИ (від старод. слова "быль" — те, що справді було) — українські та російські епічні народні пісні героїчного, соціально-побутового та казкового характеру, складені безіменними співцями про події переважно XI—XVI ст. Збереглися головним чином у північних районах Росії.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
БУВАЛЬЩИНА — в народній творчості — коротке усне оповідання про те, що нібито сталось насправді.

* Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997
ВЕРТЕП (від старослов. печера) — народний ляльковий театр, поширений в Україні XVIII—XIX ст. Являв собою скриньку у вигляді двоповерхового будиночка із прорізами в підлозі, через які вертепник управляв дерев'яними ляльками. Виконавцями та авторами вертепних драм виступали школярі й мандрівні дяки, пізніше — мандрівні артисти.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ — сімейно-побутові пісні, якими супроводжувався обряд весілля. За змістом і жанром їх можна поділити на величальні, любовні, застольні, гумористичні, танкові та ін. Основними виконавцями весільних пісень були хори, що складалися з дружок—подруг молодої—й свашок та світилок— у молодого. Піснями висловлювались побажання щасливого й заможного життя молодим, звеличувалась їх краса, сила і працьовитість, а також гостинність та щедрість батьків.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

ВЕСНЯНКИ, ГАЇВКИ ЧИ ГАГІЛКИ — давні за походженням обрядові, переважно танкові дівочі, пісні, що виконувалися на честь приходу весни й оспівували пробудження природи, кохання, радісну працю на землі. Весняні обрядові пісні були дуже поширені в Росії, в Україні й Білорусії.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

ДРАМА НАРОДНА — різні форми народного театрального мистецтва, які передавалися в усній формі від одного покоління до іншого і виконувалися самодіяльними артистами. Елементи народної драми були в обрядах (різдвяних, купальських, весільних та ін.), але існували й різні види театру: ляльковий (вертеп з інтермедіями в Україні, театр Полішинель в Італії, Петрушка — в Росії та ін.), «живий театр», у якому ролі виконували люди, релігійні вистави з інтермедіями тощо.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

ДУМИ — народні ліро-епічні пісні переважно героїчного характеру про важливі події Історії України (починаючи з XV ст.), виконувані народними співцями речитативом (співом-декламацією) під акомпанемент кобзи чи ліри.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
ЗАГАДКА — один із жанрів народної творчості, метафоричне описання предмета чи явища, яке необхідно розгадати.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

ЗАКЛИЧКИ — вид дитячого фольклору, пісенне звертання до природи із проханням сприяння, допомоги. Заклички пов'язані з вірою давньої людини в магічну силу слова. Поступово ця віра втрачалася, але її відгомін залишився жити у дитячому фольклорі.

* Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: навч. посібник з літературознавства за оновл. прогр. для вчителів та учнів серед.шк., проф.уч-щ, ліцеїв, гімназій. – К.: Укр.письменник, 1997.
ЗАМОВЛЯННЯ — слова, вислови, віршовані формули, дуже давні за походженням, яким приписується магічна сила, здатна викликати бажаний стан. Тематика замовлянь досить широка: господарчі, лікувальні, любовні тощо. Виникли вони дуже давно, відбиваючи тодішній стан свідомості людини, але збереглися дотепер. Виконувалися замовляння в супроводі певних рухів, жестів тощо.

* Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: навч. посібник з літературознавства за оновл. прогр. для вчителів та учнів серед.шк., проф.уч-щ, ліцеїв, гімназій. – К.: Укр.письменник, 1997. Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
ІСТОРИЧНІ ПІСНІ — народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та видатних історичних осіб. В історичних піснях прославляється героїчна боротьба народу проти татарських, турецьких та польських поневолювачів, а також проти внутрішніх гнобителів. В історичних піснях показані також події російсько-японської війни 1904—1905 рр., першої світової війни, трьох російських революцій, громадянської й Вітчизняної воєн. Термін виник у 30-х роках XIX ст.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
КАЗКА — фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події, що відбуваються з людиною чи твариною. Казки виникли в доісторичні часи і відігравали значну роль у духовному житті всіх народів.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

КОБЗАР, або БАНДУРИСТ — український народний співець, який виконує пісні під акомпанемент кобзи (пізніше — бандури). Основний репертуар кобзарів — думи, історичні пісні, а також веселі, розважальні частівки.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

КОЛИСКОВІ ПІСНІ — народні пісні, що співаються тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. За походженням — різновид народної поезії, але пізніше колискові почали створювати і поети, надаючи їм нерідко соціального змісту (Т.Шевченко, І.Франко та ін.).

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

КОЛОМИЙКА (від назви гуцульського міста Коломия) — коротка лірична або жартівлива танцювальна пісня, поширена на західноукраїнських землях.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

КОЛЯДКИ — давні за походженням обрядові величальні пісні, обрядові пісні, що виконувалися групами молоді (колядників) під час різдвяних свят.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ — обрядові пісні весняно-літнього циклу, поширені у східних слов'ян, особливо в Україні та Білорусії. Назва походить від свята Івана Купала (24 червня), яке увійшло в народний побут ще з язичницьких часів.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

ЛЕГЕНДА (від лат. legendа — те, що слід читати) — переказ, фантастичне оповідання про події, які могли бути в минулому. Найбільш поширені легенди про заснування міст (наприклад, про заснування Києва трьома братами і сестрою), про видатних людей, святих подвижників.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

МІФ (від гр. mythos — слово, мова) — один з ранніх видів фольклору, фантастичне оповідання, яке в образній формі пояснює явища навколишнього світу. Міф розуміють і як цілісну систему стародавньої культури, і як релігію, і як вияв вищої мудрості, і як носія надцінного людського досвіду. У літературознавстві XX ст. на Заході виникла концепція сучасного міфу, яка надає міфу нового, широкого значення. За цією концепцією, міфи — це сюжети світової культури — від давніх міфологій до новітньої літератури, у яких закріпився загальнолюдський життєвий досвід і які набули знакових значень

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

НАЙМИТСЬКІ ТА БУРЛАЦЬКІ ПІСНІ — соціально-побутові пісні, що виникли за часів кріпацтва, а особливого поширення набули в другій половині XIX ст. у зв'язку із збіднінням села і появою значного прошарку безземельних селян, які шукали заробітку в наймах, бурлацьких артілях, на різних промислах.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ, НАРОДНА ПОЕЗІЯ, НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЧИ ФОЛЬКЛОР (англ. — мудрість народу) — колективна уснопоетична творчість, що у досконалій мистецькій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення й погляди трудового народу, а також побутує в його середовищі.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965. Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
НЕБИЛИЦЯ — невеличкий фольклорний твір з сатиричним чи гумористичним змістом, побудований на каламбурі.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
ОБЖИНКОВІ ПІСНІ — обрядові величальні пісні, що супроводжували свято закінчення жнив.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ — один з найдавніших видів народної поезії, тісно пов'язаний з побутом і трудовою діяльністю людей. Обрядову поезію поділяють на календарну і сімейно-обрядову.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

ПЕСТУШКИ— дитячі пестливі пісні, якими супроводять рухи маляти чи гру з ним.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
ПІСНЯ — невеликий ліричний вірш, який співають. За тематикою пісні поділяються на любовні, полі т и ч н і, ж а р т і в л и в і та ін.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003. – с. 11.

ПРИМОВКИ — жартівливі, переважно римовані вислови, якими починається чи завершується казка; дотепні зауваження, що вплітаються в розповідь чи текст твору, тощо.

* Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: навч. посібник з літературознавства за оновл. прогр. для вчителів та учнів серед.шк., проф.уч-щ, ліцеїв, гімназій. – К.: Укр.письменник, 1997.
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ — стислі і влучні афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища.

* Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: навч. посібник з літературознавства за оновл. прогр. для вчителів та учнів серед.шк., проф.уч-щ, ліцеїв, гімназій. – К.: Укр.письменник, 1997.
ПРИСПІВКИ — коротенькі гумористичні пісеньки, які супроводжують танець. За змістом близькі до частівок і коломийок.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

ПРИТЧА — невелике алегоричне оповідання повчального характеру на релігійну чи побутову тему. За формою близька до байки: у першій частині розповідається про певну подію, у другій — висловлюється дидактична ідея.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
РЕКРУТСЬКІ ТА СОЛДАТСЬКІ (ЖОВНІРСЬКІ) ПІСНІ — народні пісні про тяжку солдатську долю. Виникнення цих пісень розпочинається з кінця XVIII ст., коли на Україні було ліквідоване козацьке військо і введено обов'язкову військову службу, що тривала 25 років.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
РУСАЛЬНІ ПІСНІ — обрядові пісні, що виконувалися на «русальному тижні» (кінець травня—початок червня).

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
СПІВОМОВКА — короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
ТРУДОВІ ПІСНІ—найдавніші за походженням пісні, що створювалися в процесі тяжкої групової праці і, допомагаючи ритмізації зусиль, полегшували її. Почали виникати ці пісні одночасно з виникненням мови.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
УСМІШКА — невеликий прозовий гумористичний твір. Термін належить Остапу Вишні, автору збірок «Вишневі усмішки».

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
ФОЛЬКЛОРИСТИКА — наука про уснопоетичну народну творчість (фольклор), що вивчає значення словесного мистецтва народних мас і його специфіку, особливості й закономірності розвитку в різні періоди історії, співвідношення колективного й особистого творчих начал у фольклорі, його взаємозв'язки з художньою літературою та іншими видами мистецтва, досліджує походження, зміст і форму фольклорних жанрів, окремих творів, їх варіанти і т. д.

* Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
Частівка — жанр народної лірики, чотирирядкова, іноді — шестирядкова римована пісня швидкого темпу виконання, адресована конкретній особі чи аудиторії, оформлена як моментальний влучний відгук на злобу дня. За змістом вони близькі до коломийок, але відзначаються більшою різноманітністю ритміки.

* Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ — вид народної ліричної пісні про чумацьку долю.

* Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.
ЩЕДРІВКИ — старовинні обрядові величальні пісні, якими зустрічали початок нового хліборобського року, початок весняної рільницької праці, що починалася наприкінці березня. Назва походить від «щедрого вечора», коли молодь ходила від оселі до оселі, славила господарів і просила винагороди. Про щедрування розповідається в багатьох творах української літератури.

* Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

Додаток Б.

Глухівщина в записах фольклористів та етнографів
Численні фольклорні дослідження народних пам’яток, їх вивчення і систематизація було здійснено на Глухівщині нашими земляками. Цікаво вивчати етнографічні здобутки родини Марковичів. Опанас Маркович з дружиною М.Віленською (Марко Вовчок) приїздили до рідного брата В.В.Марковича в c. Локотки (під Шосткою), де слухали колядки, щедрівки місцевого населення і записували почуте, а на Остерщині – варіант думи про брацлавського полковника Івана Нечая та історичну пісню про Івана Бондаренка.

Відомі його “Народні південно-російські пісні” (1854). Прилуцька гілка Марковичів – Олександр Іванович (1847 – 1903) – фольклорист, літературознавець; Микола Андрійович (1804 – 1860) – етнограф, фольклорист, ним створені збірки обробок.“Українські народні наспіви”(1840), “Південно-російські пісні” (1857).

Син Миколи Андрійовича – Андрій Миколайович (1830 –1907) є автором збірки “Украинские народные напевы, положенные на фортепиано” (1860). У Глухові народився і творив Іван Кульжинський (1803 – 1884) – відомий цілою серією краєзнавчих нарисів („Малоросійське весілля”, „Обжинки”, „Вечорниці”).

До когорти яскравих особистостей кінця ХІХ – початку ХХ ст. належить етнограф, письменниця, учасник громадівського руху Пелагея Яківна Литвинова (уроджена Бартош) (1833 – 1904). У Землянці, звідки вона родом, записані нею весільні обряди і звичаї. Однією з найдокладніших та найкращих її наукових праць була робота „Весільні обряди і звичаї у c.Землянці”, яка була надрукована в 1900 році в ІІ томі „Матеріалів до українсько-руської етнології”. Зроблені нею записи принесли їй славу видатного українського народознавця не тільки в Україні, а й у Європі.

В „Киевской старине” за червень 1886 р. було опубліковано статтю П.Литвинової-Бартош „Как землянцы потеряли свою вольницу”, за березень 1899 р. – статтю „Закрутки і заломи”, де розповідалось про чаклунство в c.Землянка”, за травень 1904 р. – „К истории основопрививания в Малороссии”. Перу дослідниці належить також стаття „Криниця – богиня родючості у сіверян”. Незавершеними залишились „Народний календар”, „Народна кухня”, „Ткацтво”.

Додаток В

Портфель ученика
© lib.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации